дощ прийшов й мене розклеїв, я валяюсь на постелі
на мені лежить мій комп, на дворі бушує шторм
темно в хаті, тоскно в серці
хмари взялись за відерці і на місто воду ллють
ну коли ж вони минуть...
велик - в'язень в гаражі, я в піжамі, я в журбі
а нудний прогноз погоди все віщує лиш негоди
п'ю кавусю і журюся, тиск поміряти боюся
обезсилена лежу жужужу лежу-тужу
і нема в мені охоти ні до спорту, ні робити
і нема вже більше сил дощовий вдихити пил
шо це нафіг за весна у якій весни нема
повмирали пташечки і обмерзли квіточки
а із вікон бідні дітки визирають, як сирітки
і пейзаж один - невтішний, і думки одні - лиш грішні
про гарячий шоколад, про пахучий мармелад
про зефір, лукум, пампушки, про варення і ватрушки
чим ще втішити себе як на дворі тупо ллє
і нема ніяких сил прес качати разом з Джил
тільки хочеться лежати й калорійне щось жувати
мафіни, торти, цукерки, ящичками і відерками...
горе, горе, стид і срам, в голові моїй бедлам
краще йогу увімкну й трохи чакри заряджу
може дикі ці думки про зефірки, про торти
йога може прожене, може й дощ колись мине...
й буду знов я кайфувати і на велику ганяти,
соце, повертайсь скориіше, забери думки ці грішні!

Важкий тиждень. Важкий кінець важкого тижня. Мінімум спорту і руху. Мінімум позитиву. Паршивий настрій.

Від того вечірній шоколад пішов у рух, і печенюшки вперше за два місяці.

Мотивація впала. Що зі мною? Вага продовжує падати, а я пофігістично відламую половину шоколадки і гризу, як наркоманка... Відчуття суперечливі. Ніби й задоволення отримала. Шоколад смачнющий. Але ж тривало воно 4 секунди...

Ох, списую це на втому від двомісячного жорстокого обмеження і на дурний тиждень  

Не буду себе гнобити за той шоколад. Буду себе любити за все інше корисне і хороше. 

А завтра буде новий день, і новий шанс перевернути життя з ніг на голову!

Всевишній, дай мені сили! Мені ж потрібно її зовсім трошки!  Для Великого Вибуху ти витратив її дофігіщю... а я прошу мікрочастинку! Пліз...

Йой. Цілий день похмуро переносила себе з місця на місце, як торбу... Все на купу. Місячні, біль у м'язах, особливо зранку і вночі, похмура погода, і безпросвітний білок... Ця крепатура - таке враження, що тіло нафарширували колючим дротом... і при кожному русі він мене дряпає зсередини...

Задовбали білки. Хочу диніііііі. Дивно, навіть не зефіру, не круасан, не шоколадний торт, не морозиво і не нутеллу... А диииииииню! Холодну, соковиту і жовту як сонечко. На рибу і м'ясо вже не можу дивитися. Тре якихось креветок і мідій прикупити, може полегшає. Навіть вечеряти не хочу, бо знаю - в холодильнику мене чекає страшне сухе м'ясо 

Плюнула на місячні і з того горя позаймалася від душі з Джилліан. В порівнянні з першим заняттям просто не впізнаю себе. Настрій покращився. Ендорфінів прибавилося. Жити буду.