Сиділа я щойно на залитій сонцем кухні і тикала вилкою в гігантську макітру, повну вареників. Думала собі про щось... Втикала у вікно. Аж тут... Вилка дзенькнула по порожному дну...Цей моторошний звук вивів мене з задуми. Я втупила погляд в порожню макітру, де ще ж хвилину назад парувала гора прикрашених сметаною вареничків, і оху*ла... Мляяяяяяя. Ну як так. Ну як таке можливо. Це блін, знов, клініка якась. Палата номер вісім. Найнесвідоміше неусвідомлення з усіх найнесвідоміших неусвідомлень поглинання вареників у цілому Всесвіті. Я знов берусь за старе...

Пора це визнати.

Усвідомити.

Прийняти.

І щось робити.

На початок відрити свій старий профіль на цьому милому бложику. Перечитати свої нотатки про ті чудові часи, коли я була справжнім бійцем. Намотувала кілометри на велику і бігала навколо міста як заєць-енерджайзер, і гризла салати, а не вареники... Ех...

Відрити маленьку вагу для продуктів.

Сьогодні ні крихти не кидати до рота після 18:00.

Вибратися цієї суботи в одноденний похід і не здохнути там від задишки. Перевірити загальний візичний стан.

Повернутися до УСВІДОМЛЕНОГО споживання їжі - головне завдання!

Отак от.

Этот комментарий будет удалён и  его будет невозможно восстановить.
Вы уверены, что хотите удалить его?