Ех веснааааа, краснааааа! Все чудово! Дюкан в силі. Вага тане повільно і впевнено. Продовжую читати Ліссу Міссу. Вона допомагає багато в чому розібратися, особливо у відчутті голоду, і настрій піднімає. І якось так гарно піднімає, що з сьогоднішньої випадкової зустрічі на мосту я вирішила зробити казку. Моя перша казка, гггг. Доречі, чудова терапія. Лісса Місса всім радить.

Принцеса на мосту.

Жила була на світі Княгиня Любов, Герцогиня Качок і Принцеса Чайок, Повелителька хлібних крихт. Кожного разу, йдучи на обід, по мосту через річку, вона зупинялась поговорити зі своїми підданими і заодно погодувати їх хлібом. Піддані завжди слухали уважно і їли жадібно.

От і сьогодні стояла Княгиня Любов на мосту, з усією своєю княжою щедрістю обдаровуючи річкову живність черствими булочками.

- Піддані мої, товариство поважне, ви не повірите. Я втратила десять кілограмів своєї царської броні з жиру і тепер метати вам хліб мені значно легше! Я можу закинути кавальчик, навіть до найдальшого вигину ріки, і ніхто з вас не залишеться обділеним!

Піддані заплескали крилами. Чайки репетували своїми божевільними голосами. Піднявся схвальний шум і гам.

Княжна Любов метала шматки здоби все далі і далі, замахуючись, як вправний метальник ядра. Вітер підхоплював золоті скоринки, допомагаючи закидати їх до найнесміливіших охочих, котрі товклися десь на периферії , соромлячись підпливти ближче до ясного лику Княгині.

Вітер грався княжим волоссям, шарфом і капюшоном монаршої легкої куртки. Сонце купалося в холодній річковій воді, не боячись застудитися. Небо намагалося набрати найсинішої своєї барви, щоб зробити пейзаж вартим княжої присутності.

Герцогиня Річна, Володарка Залитих Сонцем Мостів захопилася киданням хліба, як дитина. На лиці її сяяла щаслива посмішка, щоки порожевіли. Заплутане вітром волосся розпатлалось з усією своєю княжою елегантністю.

Зрештою, закінчивши Званий Булочний Обід для Річного Народу, княгиня з теплотою помахала їм своєю зграбною білою рукою і з величчю розвернулась, щоб вирушити до замку і спожити там свій царський білковий обід. Обернулась вона вся обвіяна вітром, обсипана золотим хлібом і наштовхнулася поглядом ясних теплокарих очей на такий самий теплий погляд, таких самих карих, тільки темніших, майже чорних. Незнайомий темноокий спостерігач за її царським заняттям посміхався до княгині найбілозубішою у світі посмішкою. Може то був князь. А може принц. А може просто мандрівний воїн, загартований вогнем і мечем у жорстоких битвах... Його темні кучері вилися дуже круто, а високій прямій його поставі бракувало лише кольчуги і лат.

З Княгині мало не впала корона від несподіванки... Що хтось може причаїтись на її мосту і спостерігати з посмішкою, як вона жбурляє хліб і триндить з качками...

Ох. Та все ж, за цю милу сліпучу посмішку, акуратну сувору бороду, які й бувають тільки в справжніх лицарів, йому можна було все пробачити... І навіть більше...

Княжна Любов приязно заусміхалась у відповідь. Вони безтурботно перекинулись собі кількома словами про качок і сніг в сусідній державі. На прощання Княгиня змахнула своїм квітчастим шарфом і вітер доніс незнайомцю терпкий запах її парфумів.

І розійшлись вони по справах. Кожен тримаючи в думках це сонце у воді, це найсиніше за всю весну небо, цей качиний гамір, хлібні крихти, підхоплені вітром і щирі посмішки двох незнайомих між собою людей, щиріші, ніж деколи бувають між добре знайомими.

Царівна Любов, дорогою до замку, дійшла тільки одного висновку:"Якщо вже незнайомі красені заводять зі мною розмови на мостах під крейзанутим весняним небом, значить - це ще один показник того, що все іде за планом і тільки до кращого!"

З усією своєю княжою грацією Герцогиня Качок, Принцеса Чайок, Володарка Хлібних Крихт І Чоловічої Уваги На Мостах Любов крокувала собі безтурботно, відчуваючи усю весняну легкість в тілі, голові і серці. І цей її хороший настрій вітер розносив містом разом з терпким запахом її парфумів.

От і казочці кінець. А хто слухав - молодець!

Почала читати. Серед купи смішного брєду є багато класних думок і речей. Казка про Моху відпадна. Взагалі, книжка позитивна. Мені подобається. Буду схрещувати Дюкана з Ліссою Міссою. Бо з одним Дюканом якось вже нуднувато стало. 

Не важуся принципово. День зважування і вимірів неділя. І все. Я більше не маньячка щогодинних зважувань.

Напис на холодильнику після 20:00 - СЬОГОДНІ ТИ БІЛЬШЕ НЕ ЇСИШ. КИВНИ, ЯКЩО ЗРОЗУМІЛА.

І ще. Мені так кайфово з новою вагою. Встаю щоранку і дивом дивуюся яка я легка. Як мені легко бігти на роботу. І це з вагою 72, а що буде, коли я досягну своєї здорової ваги 63? Я просто літатиму, кружлятиму і порхатиму, як прибацаний яскравий літній метелик. А коли одного дня я побачу на вазі ідеальні 58, то вивчу на пам'ять якусь оперну арію і проволаю її в честь нової ідеальної ваги, може навіть з даху міської ратуші...

Прохання до дощу і сирості минати пошвидше! Бо я серйозно налаштована бігати. І краще це робити під теплим призахідним сонцем, коли все навколо переповнене вечірньою ніжністю.

На сьогодні прохань більше нема. Завтра їду дивитися на спортивні велики. Може мене вже там якийсь яскравий чекає, і має бути моїм. Подивимось.