Неділя сьогодні зовсім не піжамна, а велосипедна! Ніяких кав у ліжко, ніяких зависань під ковдрою до обіду, ніяких лінощів і розслабонів. Мене так кортіло вже випробувати нарешті той велосипед, що я, ніби мала дитина, з радістю і легкістю підірвалася в 7:00, з радістю згризла кусень сира і... ПОКРУТИИИИИЛА ПЕДААААЛІ! Все ДААААААЛІ і ДАААААЛІ за місто! 

Місто спало як убите. Вулиці прожні. Трафіку 0,2%. Усе залито ніжним весняним сонцем. Нічого зайвого. Заспокійливе шарудіння шин. Перша зелененька травичка на полях. Кудлаті ватяні хмари ліниво розбрелися по бірюзовому небу. Ще притрушений снігом гірський хребет помахав мені шпичастою вершиною на горизонті. Легені мої спішили надихатися кайфовим повітрям, котре так солодко пахне лише ранньою весною. 

По дорозі назад я відчувала, як зосереджено працюють м'язи ніг, як кров щасливо біжить у венах, розігріта, розбурхана. Це тобі не в піжамі валятися, крихітко, це велосипедний спорт! Юхууууу! Зустрічні велосипедисти вітаються. Приймають мене за свою. Хе-Хе. Чуваки, я з вами. Від тепер і надовго! Бо велик - це матеріалізоване щастя! Як я раніше до цього не доперла...

Березень 2013 - чудовий місяць. Місяць, коли я сіла на велосипед, стусувалася з Джилліан і розпрощалася з 10-ма зайвими кілограмами, котрі так довго душили і загальмовували моє життя. Розпрощалася, звичайно ж, назавжди. Попереду лише більше вдосконалення і безліч речей, котрі роблять мене щасливою (такі, як велик).

Я здорова! Я сильна! Я спортивна! Я кравсива! Я активна! Хаяяяяяяя!

Тепер у мене є велосипед. І таке відчуття, що ним я можу об'їхати весь світ. Я щаслива. Цієї весни всі дороги мої... І ніжки мої стануть стрункими і спортивними. Як в одній пісні співається... - Даааааалі натискай педааааалі. Ми уже в астрааааалі. Аааа-аааа-аааа. Не треба за стежкою стежить